персональний сайт

Коротка історія будівництва та плани чайки „СПАС”

romanros — Sun, 29 Aug 2010 19:26:50 GMT

Почалося все з „Пресвятої Покрови”. Це – корабель, козацька чайка, що її збудували козаки з Товариства „Кіш” у Львові в 1990 – 1992 роках на чолі з Василем Качмарем, і пішли в море з наміром дійти до Барселони. Мандри тривали довго, цікаво, завжди надзвичайно і несподівано. Через дев’ять років весною 2001-ого таки дійшли до Барселони, але до того обійшли цілу Францію (до Ла-Маншу дісталися каналами від Середземного моря), були в Англії, Голандіїї, у гостях в іспанських Басків, на безлічі фестивалів, відкривали міжнародні регати, жили товариством, яке на час походу об’єднувало море, двадцятиметрова чайка, вільні мандри, нові знайомства, і, звичайно, живе відчуття ризику. Останні два роки мандрів перед поверненням на Україну козацька залога прожила комуною на кораблі, не повертаючись додому на зиму, як звичайно, а весь час у мандрах від Шербургу в Нормандії, через свято старовинних кораблів Брест -2000 у Бретані, вниз по Біскайській затоці до Бордо, зайшли на дегустацію в стародавнє козацьке місто Коньяк, а там каналами спустились на південь у Середземне море. Підробляли косметичними ремонтами вітрильників та будинків у Шербурзі, Сан-Тропе та на Менорці, я грав на скрипці з різними музикантами циганський джаз та імпровізував на вулиці, обстригав евкаліпти, стояли останню зиму в тихій річечці поблизу Сан-Тропе, ловили рибу, розставляючи на ніч путанку, спали на кораблі під його поскрипування та плюскіт хвиль до борту. Було тепло і сонячно вдень, можливо купатися в морі цілу зиму, зрідка на ранок трава була вкрита інеєм, а потім знову світило і гріло сонце. Майже у раю.

Це я розказав, направду в кількох словах, про те, як ми закохалися у мандри, море, козацький спосіб життя, і по дорозі на Україну придумали перейти Атлантичний океан до Нью-Йорку. Спершу думали це зробити на „Пресвятій Покрові”, але в Товариства „Кіш” були свої плани на свій корабель. Тому разом із Мироном Гуменецьким, що останні чотири походи був капітаном чайки, вже тепер „старої”, задумали будувати нову чайку, зручнішу на океанських хвилях, трохи осучаснену, максимально швидку і разом з тим містку. Знайшли місце поблизу Львова в селі Раковець, де навпроти пилорами в закинутому костелі побачили єдину вцілілу фреску – перехрещені хрест і якір, що і підтвердило наш вибір.

Будувалося по-різному. Швидко і радісно, коли зустрічали розуміння і допомогу, а часом робота не йшла, грошей не було, і міським чиновникам, чомусь, було плювать, що в сухопутному Львові будується вже другий корабель, котрий, як і „Пресвята Покрова” буде прославляти Львів і Україну по цілому світі, вперше збирається здійснити Трансатлантичний перехід і підтримати козацький дух всюди, де він є. Двома словами – всяко було.

Зі самого початку я хотів, щоби корабель будували друзі, з якими провів пів-життя, і в яких впевнений, що вони не позволять собі заснути під-час шторму, не кинуть стерно, не впадуть в паніку. Це – основні якості в морі, але, нажаль, не є основними в будівництві корабля. Тут найважливіші – дисциплінованість і відповідальність. І важко серйозно вимагати її від друзів, які старші, з якими випив не одне відро меду і не раз мандрував по нічному місту, співаючи батярських пісень, чи декламуючи свої і чужі вірші.

Перед початком реального будівництва я із пів-року розповідав усім друзям і знайомим про проект, радився, де краще брати дерево і коли, хоча й капітан Мирон Гуменецький усе це знав наперед. Я, радше, робив це для себе, щоби настроїтись на серйозну і довгу роботу, якої ще не робив до того, і не повірив би ще кілька років тому, що буду. Щоби набратися чим побільшого розгону для польоту.

Першим знайшовся львівський художник і викладач Богдан Салій. В розмові за кавою я порахував, скільки грошей потрібно на зрушення справи з місця. Виявилось – 3500 доларів. На що Богдан сказав, що ідея хороша, і на наступний день приніс гроші і вклав їх в корабель. На той час ми закінчували будувати ангар, де мала бути закладена чайка. Вірніше, ми добудували його до пилорами.

І привезли першу п’ятнадцятиметрову товстенну модрину на киль. Дозволили нам її спиляти в заповіднику поряд, бо років за двадцять вона і сама б упала під своєю вагою. Ми нарахували 180 кілець. Коли падало це височенне чудо, стався невеликий землетрус. Колоду дотягли до ангару великим трактором, і важила вона приблизно сім тон. Майже, як готова чайка. Перед тим, як почати обробляти киль, ми вирішили посвятити його і нашу майбутню роботу. В неділю після служби в церкві запросили сільського священника, друзів, батьків, усіх, хто хотів прийти. Священник прочитав давню козацьку молитву і покропив модрину та інструмент свяченою водою. Недовго по тому з’явилась і назва корабля – „Спас”. Хтось із гостей пожартував, що „Покрові” треба „Спаса”, і ми підтримали ідею.

Працювали весело. Була весна, потім літо, фантазували собі майбутню подорож, острови в океані, на обід смажили ковбаски на вогні. Ходили до джерела за лікувальною водою.

Львівліс подарував дерево! Спершу - щоглові сосни з Радехова, що росли на пішчаному грунті, потім – модрину зі Старого Самбора, червону і таку масну, що після розпилу кожної приходилося заточувати пилу на пилорамі. Мідні заклепки зробили у Бродах. Гармати відливали на Кераміко-скульптурній фабриці у Львові, обковка на щоглу та залізні ветлюхи під гармати – городоцька фірма „Писанка”. Першим меценатом став Олег Головін („Комфорт-сервіс”), котрий повірив в ідею, сприйняв її, і відчутно допоміг грошима на самому складному етапі – початку.

Це – тільки частина нашої вдячності, бо людей, причетних до будівництва корабля є значно більше, і ми випустимо після походу великий календар із світлинами, де згадаємо всіх добрих друзів.

Будемо раді вітати Вас на своєму „Спасі”, гордо підняти козацьке вітрило і вистрелити зі всіх гармат во славу козацтву і Україні.

МАНДРИ

romanros — Sun, 29 Aug 2010 19:12:47 GMT

Довгий і яскравий вечір. Берег, повний вогнів, усі навколо розмовляють незрозумілими мовами, музика лунає з барів зовсім різна, і жодна не дратує, всюди пахне нескінченним святом, котре в кінці ночі може завмерти на трохи часу, а завтра знову вибухне, щоби не закінчуватись. Легкі красуні прогулюються зграйками попри вітрильники, моторні яхти, щебечуть, сміються, з радістю знайомляться і слухають наші байки. Заходять, тримаючись за руки, по зовсім умовному трапу на наш козацький корабель, котрий прийшов на західний берег цивілізованої французької Бретані зі слов’янських лісів, і ще пахне шкірами і ведмежим жиром. Хто стійкіший -- мандрує на інші старовинні вітрильники, яких у порту декілька тисяч.

Відведене нам місце було в торговому порту поряд з голандськими рибалками, котрі смажили впійману тут же рибу на вуглях, і пригощали нею усіх перехожих. Ми разом із ними стріляли із гармат посеред ночі, зібрали навколо себе всю радість, і під ранок були виселені поліцією у військовий порт як український військовий корабель, бо маючи на борту вісім гармат, не відпускали спати половину міста.

Фестиваль старовинних вітрильників у Бресті відбувається кожні чотири роки. Чайку запрошують уже третій раз, і наші приходи (припливи) на триденне неймовірне морське свято відзначалися якимись історіями, котрі кожен із козацького екіпажу, коли дійде пенсійного віку, зможе розказувати внукам холодними українськими зимовими вечорами. До кінця життя.

На другий день морського свята, де молоде вино лилося ріками, і посеред вулиці смажилися свині на електричних палях, і морячків носили на руках, я вперше перейшов на чайці Атлантичним узбережжям шість годин на південь, і отримав першу моряцьку радість – хворобу землі. Мене хитало годину на березі, і корабельний доктор заспокоював, що так має бути, якщо перший раз перейшовся по морі, і тебе не знудило. Берег хитався ще три години, не було апетиту, доки організатори фестивалю не запросили нас на спільну вечерю з ірландським екіпажем. Там мене полікували ромом, і після двохсот грамів усе захиталось гармонійно, і ми протягом ночі співали кельтських і галицьких романсів, продовжуючи мандри до ранку радісно і голосно, як і всі навколо, ходили на екскурсії на різні вітрильники і приймали гостей у себе. На ранок нас розбудив рев волинок. Він був всюди і не закінчувався з годину. Ансамбль волинкарів налічував сто чоловік і виконував кельтські військові марші. Все- таки, не наш це інструмент.

Блукаючи по портових кнайпах у той вечір ми зустріли шедевр. Зовсім не тверезий морячок підійшов до барної стійки, підняв на довгому ланцюгу з кишені маленький якорець, заякорився, випив три по тридцять п’ять мескалю ( з перервою в три секунди), підняв якір, перевернувся на правий борт, і вийшов у світ.

Зранку попрощалися, і чайка пішла вверх по Атлантиці до маленького містечка, котре називається в перекладі з бретонської на українську козацьку мову „Камінь Марії, місце Івана”.

Підказка: Для того, щоби без корабля втрапити до Бресту, треба отримати Шенгенську візу, доїхати до залізничного вокзалу в Ужгороді, перейтися пішки до кордону (чотири години повільним темпом), а потім домовитися із будь-яким автотуристом на перевезення Вас до словацьких яблук, котрі на їхній стороні, чомусь, великі, як голови, і відразу можна ними наїстися і взяти в дорогу. Далі – Ваше автостопське щастя. До самого західного французького Бресту – 3500 км. Там- Атлантика, коротенькі дощі, кальвадос, кельти, кекафарс(їда), фес-нор(забава), вітри, припливи і відливи, висотою до десяти метрів, і вся радість, котру можна знайти на узбережжі океану.

Від кордону України до кельтського Бресту я доїхав стопом за три доби, маючи у кишені двадцять баксів.

МАНДРИ

romanros — Sun, 29 Aug 2010 19:09:26 GMT

Від кордону України до кельтського Бресту я доїхав стопом за три доби, маючи у кишені двадцять баксів.

МАНДРИ

romanros — Sun, 29 Aug 2010 19:04:35 GMT

Довгий і яскравий вечір. Берег, повний вогнів, усі навколо розмовляють незрозумілими мовами, музика лунає з барів зовсім різна, і жодна не дратує, всюди пахне нескінченним святом, котре в кінці ночі може завмерти на трохи часу, а завтра знову вибухне, щоб не закінчуватись. Легкі красуні прогулюються зграйками попри вітрильники, моторні яхти, щебечуть, сміються, з радістю знайомляться і слухають наші байки. Заходять, тримаючись за руки, по зовсім умовному трапу на наш козацький корабель, котрий прийшов на західний берег цивілізованої французької Бретані зі слов’янських лісів, і ще пахне шкірами і ведмежим жиром. Хто стійкіший -- мандрує на інші старовинні вітрильники, яких у порту декілька тисяч.

Від кордону України до кельтського Бресту я доїхав стопом за три доби, маючи у кишені двадцять баксів.

Влодзьо Гривінський. Штрих до портрету.

romanros — Wed, 28 Oct 2009 14:19:39 GMT

Це - до вірша доповнення. Колись із того вийде виставка. Весною, думаю.

Початок Влодзя

romanros — Wed, 28 Oct 2009 13:26:38 GMT

Початок Влодзя.

Порівнявся рік за роком,

Птах за птахом,

Дах за дахом,

Тіні потім випере машина,

-Не турбуйся вдома.

Світло зникло не надовго-

Сніг посеред жовтня, повінь, мерзя,

Смерть - бацилам, радість - мозку,

Духу - дух.

-Не турбуйся вдома.

Простір - більший!

Хай насняться різнобарви,

Правди, творі, чим просторі

Ші на разом обійняли світ,

Як в морі - просто.

Клин розповзся, взя

Вся брухтом, аж рожевим від іржі.

Плин за роком,

Рік за птахом,

Птах - без даху.

О.

romanros — Tue, 27 Oct 2009 09:11:45 GMT

Перейду це огненне море

Чи святом, чи берегом.

Перестороги зникають,

Знецінюються.

До пори і до часу.

Весь ліс навколо тішиться тобою,

- Хочеш веселих грибів назбирати?

Коли ти щезла, що я не помітив.

Відкриття нового сайту

romanros — Wed, 23 Sep 2009 01:14:26 GMT

Все тече та змінюється... Нема ради на то, аби вступити у ріку двічі, отже і сайт мусить також час від часу переїжджати. Вітаю Вас на новій адресі, з поновленими технологіями і розширеними можливостями. Алаверди!